Науково-практичний центр родинного виховання

Науково-практичний центр родинного виховання

 

Виховні можливості сім’ї зумовлені різними чинниками, а саме: готовністю батьків до виховання дитини, рівнем загальної і педагогічної культури дорослих членів родини, можливостями його реалізації, характером  взаємин і мірою узгодженості батьків у питаннях виховання, їхніми індивідуальними особливостями – темпераментом, моральними якостями, комунікативними здібностями, станом здоров’я, а отже, загальним і власним досвідом виховання дітей, ціннісними орієнтаціями, їхньою ієрархією.

Інститут сім’ї можна вважати першою та основною ланкою між суспільством та індивідом, які постійно взаємодіють. Рівень розвитку суспільства відбивається на сімейних стосунках, а сімейні стосунки впливають на соціальну позицію людини. Гармонійне та здорове суспільство починається із щасливої та здорової сім’ї.

Соціальний інститут сім’ї є основним у суспільстві, він формує наступні покоління та виховує гідну зміну, що забезпечуватиме розвиток та процвітання як громадянина, так і всієї держави.

Рівень готовності молодого покоління до майбутнього сімейного життя залежить від усвідомлення значущості сім’ї як соціального інституту життєдіяльності людини; функціонування і розвитку сім’ї на основі сімейних цінностей, родинних традицій і звичаїв, подружніх і батьківсько-дитячих взаємин.

Сьогодні інститут сім’ї переживає суттєві складнощі: руйнуються сімейні відносини, підвищується ризик розлучень, знижуються виховні функції сім’ї, не підтримуються сімейні традиції, росте рівень дитячої бездоглядності та безпритульності, діти вимушені зростати в неповних сім’ях з усіма негативними наслідками цього явища, загострюється проблема насильства в сім’ї.

Аналітичні матеріали Щорічної державної доповіді Президентові України, Верховній Раді та Кабінету Міністрів України про становище сімей та стан реалізації державної сімейної політики “Становище сімей в Україні” (за підсумками 2015 р.) дають підстави констатувати, що за останні 10 років соціально-економічне становище сім’ї в Україні значно погіршилося. В Концепції державної сімейної політики України, сьогодні відповідальність за утримання і виховання дітей покладена на батьків значно більшою мірою, ніж на державу. Зростає роль сім’ї у життєзабезпеченні та вихованні дітей, їх оздоровленні і лікуванні, отриманні освіти і спеціальності. Така переорієнтація відбивається і на функціонуванні та розвитку сім’ї, впливає на її репродуктивність. Рівень життя більшості сімей в Україні значно знизився, оскільки він залежить не лише від розміру доходів, а також від соціально-демографічного складу – кількості дітей, працюючих і утриманців, віку членів сім’ї, їх освітнього та професійного рівня тощо. Найбільш уразливими є сім’ї з дітьми, особливо багатодітні; неповні сім’ї, в яких дітей виховує одна мати або один батько; сім’ї з дітьми-інвалідами; сім’ї людей похилого віку; сім’ї, в яких немає годувальника. Досить великою є також частка працездатних членів сім’ї, які не мають регулярного доходу, що ускладнює економічне становище сім’ї.

Сучасна сім’я переживає складний етап еволюції – перехід від традиційної моделі до нової. На жаль, до цього часу існують негативні ґендерні стереотипи у розподілі сімейних ролей жінок і чоловіків, виконання батьківських обов’язків, відсутнє формування навичок ефективного спілкування між статями.

Сім’я не виконує повною мірою виховної функції у зв’язку з відсутністю цілеспрямованої, поетапної, організованої системи підготовки майбутніх батьків до виконання соціальних ролей чоловіка і дружини, батька і матері; відсутністю умов для підвищення свого загальнокультурного і педагогічного рівня. Більше половини опитаних сімей вважають, що вони не володіють необхідними психолого-педагогічними знаннями.

У сучасних умовах суттєвих змін зазнає виховна функція сім’ї. Характерна для минулого чітка визначеність суспільних пріоритетів, громадські ідеали та життєві перспективи, створювали вагоме підґрунтя, відповідно до якого вибудовувалося людське життя загалом та виховання дітей зокрема. Соціальне оточення контролювало і підтримувало процес засвоєння таких ціннісних орієнтацій, що сприяло стабільності сімейної системи. Засоби масової інформації, культура і мистецтво мали єдину ідеологічну і світоглядну спрямованість, що підсилювало вплив визначених

державою моральних ідеалів на індивідуальну свідомість. Сім’ї залишалося тільки засвоїти і відтворити те, що вимагалося державою. У більшості людей така ситуація породжувала відчуття захищеності й стабільності.

Сьогодні виконання батьками виховної функції ускладнюється необхідністю зміни пріоритетів і методів виховання. Традиційні уявлення про те, що слухняність і скромність є позитивними якостями, суперечать вимогам „суспільства конкуренції”, яке вимагає прояву ініціативи, самовпевненості, здатності протистояти тискові авторитетів. Орієнтація суспільства на розвиток ринкових відносин у сфері виробництва, комп’ютеризацію засобів виробництва та більшу відкритість для інтеграції в українську культуру інших культур висувають на перше місце прагнення батьків бачити свою дитину в майбутньому комерсантом або програмістом, що спричинює надання переваги вихованню в дітей прагматичності, раціональності, волі до успіху.

Можливості реалізації українською сім’єю виховної функції вкрай обмежені й через зниження загального культурно-освітнього рівня більшості населення. Сучасні батьки мало уваги надають підвищенню своєї педагогічної культури. Не можна не зважати й на те, що методи і засоби виховання, засвоєні батьками з власного дитинства, вже не спрацьовують. Неспроможність батьків налагодити контакти з дітьми, створити сприятливі умови для їх сімейного виховання, призводить до роз’єднання представників старшого і молодшого покоління, негативно позначаючись на формуванні та розвитку зростаючої особистості.

На виховну функцію сім’ї негативно впливають нуклеаризація, послаблення родинних зв’язків, зменшення у батьків можливостей щодо спілкування і контролювання дітей, значна зміна стандартів поведінки, сімейних цінностей протягом життя одного покоління; переоцінка досвіду сімейного життя, зменшення кількісного складу сімей, зниження можливостей батьківського впливу на дітей.

Наслідком відсутності або нерозвиненості батьківських обов’язків є безвідповідальне батьківство, що породжує соціальне сирітство, дитячу бездоглядність та безпритульність, інвалідність, підліткову злочинність тощо. Безвідповідальне батьківство – одна з головних причин, чому діти стають сиротами при живих батьках.

Незважаючи на посилену увагу державної влади, науковців, соціальних інститутів до проблем сім’ї і сімейного виховання існує низка суперечностей, що вимагають свого вивчення і пошуку шляхів вирішення.

Зокрема:

  • збільшення кількості проблемних сімей спровоковано зміною морально-етичних орієнтирів, зокрема, втрати сімейних цінностей, престижу сімейного способу життя, а з іншого – викликане негативним впливом економічної кризи та нерозробленість концептуальних моделей їх соціально-педагогічної підготовки молоді до сімейного життя;
  • відсутня мережа закладів і спеціалістів, які можуть надавати комплексну допомогу різним категоріям сімей, адже часто сім’я має не одну проблему, а одночасно декілька проблем;
  • змінюються види сімейних відносин, іншими стають система влади і підпорядкування в сімейному житті, роль і функціональна залежність подружжя, становище дітей;
  • недостатньо розроблений технологічний аспект профілактичної соціальної роботи з благополучними сім’ями, які залишаються поза увагою суспільства;
  • відсутність досвіду роботи соціальних працівників і педагогів у напрямку соціотерапії;
  • недостатня підготовка молоді до сімейного життя та відсутність навчальних курсів підготовки до свідомого материнства і батьківства.

Для подолання вказаних суперечностей варто створити на базі факультету соціальної та психологічної освіти Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини спеціальний структурний підрозділ – Науково-практичний центр родинного виховання

Метою створення і діяльності Центру родинного виховання є консолідація зусиль відповідних структурних підрозділів університету, залучених органів виконавчої влади та громадських організацій, спрямованих на соціально-педагогічну підтримку сімей, родинного виховання та підготовку молоді до сімейного життя.

Основні напрями соціально-педагогічної роботи Центру родинного виховання:

  • проведення навчальних курсів для підготовки молоді до усвідомленого материнства і батьківства;
  • тренінгова робота з етики сімейних відносин та сімейного виховання;
  • організація культурно-дозвіллєвих заходів для сімей з дітьми та молоді;
  • соціально-педагогічна робота з проблемними сім’ями;
  • розробка науково-практичного інструментарію та соціальних технологій (діагностика, профілактика, корекція, соціотерапія) у роботі із сім’єю;
  • консультаційні послуги щодо вирішення індивідуальних проблем виховання чи сімейних відносин.

Очікуваними результатами діяльності Центру родинного виховання є:

  • створення науково-методичної бази соціально-педагогічної роботи із сім’єю;
  • проведення спільних з представниками органів державної влади, органів охорони здоров’я та громадських організацій соціально-педагогічних заходів, спрямованих на формування сімейних цінностей, підвищення виховного потенціалу батьків та підготовки молоді до усвідомленого материнства і батьківства;
  • висвітлення питань, пов’язаних з роботою Центру на сторінках регіональної періодики з метою привернення уваги до проблем сім’ї та підготовки молоді до сімейного життя.

Керівник та співробітники Центру представлятимуть щорічну звітність про діяльність підрозділу, що контролюватиметься Уманським державним педагогічним університетом імені Павла Тичини.