Рубрика «Випускники, якими ми пишаємось» Інтерв’ю з Анною Якименко

27 January 2017

1

Студентська пора — це те, що не затирається в пам’яті, загубившись серед безлічі життєвих подій, те, що із протягом часу зберігає всі яскраві фарби.

У кожної людини залишаються хороші спогади про студентське життя. Як готувалися до сесії, як її здавали, і як потім відзначали. Як не вистачало стипендії, як збирали гроші на пачку макаронів. Як збиралися ввечері і співали пісню під гітару, як ходили в походи.

З роками згадується все найкраще. Кожна людина, яка була студентом, може пригадати багато цікавих історій зі студентського життя, адже це найцікавіший час.

Сьогодні гостем рубрики «Випускники, якими ми пишаємось» стала людина, яка довгий період часу була ведучою чи не усіх концертів та заходів  факультету. Позитивна, життєрадісна, компанійська та багатогранна – Анна Якименко.

2

Мені запам’яталося все життя в університеті.)) Тому що я, щиро можу сказати, брала зі студентських років все, що могла. Назвати той період спокійним, тихим та сконцентрованим лише на навчанні – важко.)) Думаю, я сама того не усвідомлюючи, поставила собі ціль – бути скрізь і одночасно. Інколи це навіть вдавалося.))

З теплом та посмішкою згадую діяльність в Студентському самоврядуванні факультету та університету. Саме такого роду активність навчила мене бути тією людиною, якою я зараз є. Саме там я знайшла хороших друзів. Саме там почала ставати дорослою, перетворюючись із зеленої дівчинки з села в свідому дівчину, яка знає чого хоче.

Важко зупинитися на одному спогаді, тому напишу так – в моїй пам’яті залишилося все і досі це дуже яскраві спогади: зустрічі, конференції, олімпіади, концерти, конкурси, екскурсії, роль університетської ведучої, керівництво улюбленою факультетською газетою, знайомства і т.д.

Трішки шкодую лише про те, що не пірнула більш глибше у вивчення саме практичного виду психологічної роботи ще в університеті. Але то нічого – надолужую тепер.))

3

Я працюю психологом-консультантом та психологічним тренером. Трішки не по спеціалізації, тому що я не шкільний психолог, але все ж, шляху психології не зрадила.

На даний період часу, я чітко знаю, що в цій професії моє покликання – я її люблю, нею живу. Але це життя – ніхто не знає, що нас чекає за наступним поворотом. Можливо колись знайду покликання ще в чомусь.))

Курйозні історії… Ахаха, кожного разу коли мене питають про це, я моментально згадую лише один випадок.)) Хоча насправді їх було немало.

Він пов’язаний не стільки з навчанням скільки зі студентською активністю.

Довгий час на факультеті та й в університеті я була однією з постійних ведучих всіх концертів. Кожного разу нові образи, нові сценарії, нова специфіка ведення.

4

Пам’ятаю, що це був конкурс «Міс ФСПО». Моїм партнером по веденню був Сергій Войтенко. Програма концерту довготривала, я відповідно на високих каблуках. В той день ми домовилися після кожного оголошення номеру сходити зі сцени. Так ми весь концерт і пробігали на сцену і вниз до першого ряду. Я втомилася страшенно. І от завершальний акорд програми, актова зала повнісінька людей, ми з ведучим говоримо свої слова і починаємо рухатися до сходинок зі сцени. Мої ноги були такими втомленими, що я вже ледве рухалася.

Все сталося в одну мить – ось я стою біля верхньої сходинки, а ось вже шкереберть «лечу» зі сцени на глядачів першого ряду. Скажу вам, я, мабуть, ніколи в житті так феєрично не падала, як тоді!))) Половина залу охнула, а я спокійно собі лежала під сценою. В сукні, із зачіскою і на каблуках.)))

5

Саме головне, що коли мене підняли і почали питати чи все добре, першою фразою було «А я тільки сьогодні купила колготи». Що скажеш, студенти – народ небагатий! Було дуже смішно і неймовірно соромно!))

З того дня, я страшенно боялася тієї рокової сходинки.

За роки навчання на ФСПО я зрозуміла, яка я людина. Зрозуміла, що я можу, а чого ні. Чого хочу, а чого ні.

Доречі, дійсно від усього серця хочу подякувати керівникам факультету, які виділили мене серед інших студентів. Спочатку в мені щось помітила Лариса Василівна, а потім Оксана Олексіївна стала для мене справжнім наставником і допомогла розкрити внутрішній потенціал. Це я буду пам’ятати завжди! Моя повага з вами.

6

ФСПО та УДПУ в цілому стали для мене справжньою школою життя та становлення як особистості.

Люди, студентське життя – це період великих відкриттів. Саме зараз ви маєте змогу відкривати життя для себе та себе для життя. Користуйтеся цим на повну.

І головне, не лише в звичайній активності, а й в тому, що в майбутньому стане вашою улюбленою професією. Шукайте себе, досліджуйте в чому ви найкращі і рухайтеся до цілі!

7

Дякуємо тобі, Анно, за інтерв’ю. Раді з того, що наші випускники теплими словами згадують про свої роки навчання та про факультет. Бажаємо успіху у будівництві подальшої кар’єри, особистісного зростання та високих результатів у всіх починаннях.