04744-3-53-08

fspo@ukr.net

Лучицький Іван Васильович

Головна › Лучицький Іван Васильович

Лучицький Іван Васильович

(1845-1918 рр.)

Український історик, педагог, просвітник, громадський діяч

Біографічна довідка

Лучицький Іван Васильович – український історик, педагог, просвітник, громадський діяч – народився 2 червня 1845 р. у Кам’янці на Поділлі в родині вчителя семінарії (згодом гімназії).  У 1917 р. у зв’язку з погіршенням здоров’я поїхав до себе на хутір Каврай Полтавської губернії. Тут 22 серпня 1918 р. помер.

Етапи педагогічної, науково-педагогічної, наукової діяльності:

З урахуванням змін у діяльності та поглядах ученого визначено чотири основних етапи життєдіяльності І. Лучицького:

І етап (1845–1869) – формування світогляду та особистості педагога, у межах якого склалися його самобутні ідейні переконання, негативне ставлення до будь-якої нетерпимості, що вплинуло на дослідження становища селян в Україні на основі Рум’янцевого опису, а також історичного процесу у Франції та інших країнах;

ІІ етап (1869–1904) – активна педагогічна та просвітницька діяльність, у Києво-Подільській прогімназії (1869–1870), а згодом у Київському університеті Св. Володимира (1870–1904), що сприяло формуванню активної громадянської та культурно-освітньої позиції у відстоюванні національної самосвідомості українського народу;

ІІІ етап (1904–1914) – ініціативна політична діяльність, спричинена обранням гласним Золотоніського повітового і Полтавського губернського земств та почесним мировим суддею, вступом до Конституційно-демократичної партії, а у 1907 р. – обранням депутатом до ІІІ Державної думи від м. Києва, де виступав на захист української мови у школах та судах на території з українським населенням;

IV етап (1915–1918) – період творчої роботи в умовах усамітнення, спричиненого розчаруванням у депутатській діяльності, поступовим припиненням політичної діяльності і виходом із Конституційно-демократичної партії. У 1917 р. через погіршення здоров’я поїхав до себе на хутір Каврай Полтавської губернії, де  22 серпня 1918 р. помер.

Доведено, що спільною, характерною для всіх етапів життєвої та педагогічної діяльності рисою була велика працездатність і вимогливість І. Лучицького до себе та незмінне бажання посприяти покращенню долі українського народу через його просвіту.

Внесок у розвиток освіти і педагогіки

Аналіз педагогічної спадщини І. Лучицького показав, що значну увагу він приділяв питанням розумового розвитку молоді та освіченості населення. Професор, як один із засновників Товариства грамотності в Києві, завжди проявляв невтомну енергію, ініціативу, ентузіазм у справі організації освіти, планування лекцій і театральних вистав за доступними цінами. Необхідність у проведенні таких заходів убачав у тому, щоб вони задовольняли можливості народу у корисному проведенні вільного часу. Різні урядові, громадські та приватні заклади й окремі особи спільними зусиллями стали засновувати так званий «Народний дім», у якому сконцентровувалися різні просвітницькі заклади для народу, а саме: класи для дорослих, недільні школи, безкоштовні бібліотеки, народні музеї, картинні галереї, народний театр і т. ін. Так, за благодійної участі І. Лучицького, а саме на кошти від прочитаних ним лекцій, Київським товариством грамотності була заснована народна безкоштовна бібліотека-читальня для всіх жителів міста Києва.

Іван Лучицький наголошував на необхідності освіти для жінок, що було запорукою їхньої самостійності та самодостатності, а також інтеграції їх у суспільство як повноправних і повноцінних громадян. Він вважав, що до університетських випробувань, як і до слухання лекцій в університеті, варто допускати (хоча б на ті факультети, де це можливо через низьку чисельність студентів, наприклад, на історико-філологічний факультет) жінок, які закінчили курс середньої школи. Будучи прихильником жіночої освіти І. Лучицький брався читати лекції та вести практичні заняття на Вищих жіночих курсах, як у Києві, так і в Петербурзі. А коли урядом у Києві було закрито Вищі жіночі курси, у 1902 р. педагогу вдалося добитися дозволу на їх відкриття.

Особливою заслугою ученого на початку ХХ ст. була його участь у заснуванні Конституційно-демократичної партії (так званої партії Кадетів), усі члени якої підтримували національно-культурні вимоги українства, насамперед, наполегливо домагалися скасування заборони української мови та права вільно нею користуватися. Тому неодноразово І. Лучицький виступав з вимогою запровадження в освітніх закладах, а особливо в початкових школах, викладання українською мовою, адже таке навчання сприяло б розвитку мислення учнів та розширенню їхнього світогляду. Будучи членом ІІІ Державної думи від міста Києва, І. Лучицький ставав на захист української мови, наголошуючи на потребі вивчення української мови як рідної.

Перебуваючи в закордонному відрядженні у Франції та Німеччині впродовж 1872–1874 рр., молодий педагог ставив питання про перебудову системи виховання і навчання в Україні відповідно до західноєвропейських ідей, що ґрунтувалися на принципах природовідповідності та народності з максимальним використанням розвивальних і виховних можливостей навчально-виховного процесу.

У педагогічній діяльності І. Лучицького важливим питанням було застосування нових методів викладання історії у вищих навчальних закладах, а саме: пояснювально-ілюстративного і репродуктивного методів (застосовувався у вигляді лекції-монологу, читання, виступу); евристичного (застосовувався у вигляді бесіди між студентами); дослідницького (педагог надавав можливість студентам виконувати усні та письмові дослідницькі роботи); методу роботи з друкованими і письмовими текстами (робота з історичним документом, першоджерелом застосовував для реалізації принципу наочності в навчанні історії). Завдяки використанню цих методів у студентів виникали яскраві образи і картини минулого, з’являлося відчуття духу епохи, формувався інтерес до історії; активізувалися процеси мислення й уяви, що сприяло більш плідному засвоєнню історичних знань і розвитку історичної свідомості; формувалися вміння навчальної роботи (аналізувати і визначати потрібну інформацію, міркувати, оцінювати значення документів минулого). Здійснений аналіз дозволив дійти висновків, що вчений у процесі читання лекцій застосовував науковий підхід з науковою аргументацією та аналізом історичної дисципліни. Саме така форма здобуття освіти в навчальних закладах України, на думку педагога, мала сприяти розвитку індивідуальних здібностей, пізнавальних можливостей і нахилів студентів, їхньому інтелектуальному розвитку. Це – основа формування національно свідомої, творчої, вольової особистості, гідного і рівноправного члена українського суспільства, здатного адаптуватися до складних соціально-економічних умов життя в Україні у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.

Педагогічна спадщина І. Лучицького, багата на цінні педагогічні ідеї з широкого кола проблем педагогічної науки, була важливим чинником освітнього відродження у складних умовах соціально-економічного та громадського життя України того періоду. Вчений дбав про постійне підвищення якості освіти, розширення її змісту, введення нових навчальних предметів, зокрема, курсів з історії країн Західної Європи; підвищення якості фахової підготовки викладачів на основі конкуренції знань і вмінь.

Нагороди

  • У 1882 р., Іван Лучицький став кавалером ордена Св. Станіслава 3 ступеня.
  • У 1898 р., Іван Лучицький отримав звання заслуженого професора Київського університету Св. Володимира.
  • У 1901 р. Івана Лучицького призначили депутатом від Київського університету Св. Володимира для участі у святкуванні 450-річного ювілею англійського університету в м. Глазго, і в цьому ж році Лучицький отримав диплом почесного доктора університету Глазго.
  • 29 грудня 1909 р. Імператорська Академія Наук нагородила Івана Лучицького золотою рецензентською медаллю на основі § ІІ «Правил про премії імені М. М. Ахматова» за зроблену ним рецензію на працю О. Ону «Вибори 1789 р. у Франції і накази третього стану з точки зору їх відповідності істинному настрою країни. Частина І. Досвід встановлення метода дослідження і критика наказів як історичного джерела», (С.-Петербург, 1908 р.). У 1913 р., за пропозицією Е. Грімма та М. Кареєва, Івана Лучицького обрано Почесним членом Петербурзького університету. У цьому ж 1913 р., як зазначено у газеті «Річь», колишній член ІІ Державної думи, професор Іван Лучицький удостоєний французькою Академією моральних і політичних наук (Academiedes sciences morales et politiques) премії імені Одіфре (Audit fret) за роботу про французьке селянство в епоху революції, а саме «Селянська власність у Франції напередодні революції (особливо в Лімузені)» (Париж, 1912).
  • У 1914 році вчений святкував 50-річчя своєї наукової діяльності, що було урочисто відзначено спеціальним засіданням історичного товариства при Санкт-Петербурзькому університеті. Саме в цьому році виповнилося 50 років з дня опублікування першої статті І. Лучицького. На честь педагогічної та наукової діяльності професору був присвячений весь 38 номер «Наукового історичного журналу». Вченого було обрано радою Петербурзького університету в його почесні члени.

Основні праці педагога

  1. І. Лучицький і В. Науменко. Київський збірник на користь пострадавших від неврожаю. 1892.
  2. І. Лучицький. Буржуазія і феодальна аристократія на півдні Франції в 1572 році. 1870.
  3. І. Лучицький. По причині одного наукового відкриття. (про рукопис архіву Міністерства юстиції – опис «Берестейського Староства»). Київська старовина. 1901.
  4. І. Лучицький. Київ у 1766 році. Київська старовина. 1888.
  5. І. Лучицький. Накази українським депутатам 1767 р.». Київська старовина. 1889.

Праці про педагога

  1. Біографічний словник професорів і викладачів імператорського університету Св. Володимира (1834–1884) / [складений і виданий під ред. ординарного проф. В. С. Іконникова] К. : Видавництво імператорского университету Св. Володимира, 1884. 818 с.
  2. Бутенко В. А. Наука нової історії в росії. Аннали. 1922. № 2.  С. 129–167.
  3. Грушевський О. Пам’яті професора І. В. Лучицького. Наше минуле.   № 3.  С. 100 –105.
  4. Д-ка Д. Українське Наукове Товариство в Києві. Українське життя. № 3. С. 70–71.
  5. Драгоманов М. Думка доцентів Фортинського і Драгоманова про праці магістра Лучицького. Університетські відомості. 1874. № 7.  С. 49–56.
  6. Іванов Ю. Ф. І. В. Лучицкий – видатний учений, педагог і громадський діяч. Питання історії. № 2. С. 150–161.
  7. Іван Лучицький. Історик-українець європейської слави. Нова зоря. 1928.  № 69.  С. 6.
  8. Кальницький М. Виборы по-київські. Газета покиївскі.   23 декабря.  С. 35.
  9. Кареєв М. І. Пятдесят років наукової работи І. В. Лучицького. Науковий історичний журнал.  № 4. С. 1–5.
  10. Кареєв М. І. І. Лучицкий. В кн. : Енциклопедичний словник / Брокгауз і Ефрон.  С-П., 1896. Т. 18.  С. 125–126.
  11. Кареєв М. І. Память про двох істориків (В. І. Герье та І. В. Лучицький). Аннали. 1922. № 1. С. 155–174.
  12. Кареєв М. І. Память про померлих. І. В. Лучицький. Голос минувшего.    № 1.  С. 154–158.
  13. Кістяківський О. Ф. Щоденник (1874–1885). Текст : [ в 2 т.] / [упорядник В. С. Шандра]. К. : НАН України, Ін-т укр. археографії, 1994. Т. 1 : Щоденник (1874–1879). 1994. 647 с.
  14. Лаппо-Данилевский А., Дьяконов М., Янжул І. І. В. Лучицький. Відомості імператорської академії наук.   № 2.  С. 114–115.

Маловідомі праці педагога

  1. Лучицький І. Відношення історії до науки про суспільство. Знання. 1875. № 1. С. 1–43.
  2. Лучицький І. Адам Фергюсон і його історична теорія Університетські відомості. 1868. № 9. С. 1–27.
  3. Лучицький І. Общинне землеволодіння в Україні. Золотоношський повіт Полтавської губернії. Устої. 1882. № 7. С. 39–61.
  4. Лучицький І. Сліди общинного землеволодіння в Лівобережній Україні в XVIII столітті. Вітчизняні записки. 1882. № 11. С. 91–116.
  5. Лучицький І. Селянська поземельна власність у Франції до революції, і продаж національного майна. Університетські відомості. 1896. № 3.  С. 1–65.
  6. Лучицький І. Історична семінарія Вуттке в Лейпцизі: звіт про заняття магістра Лучицького. Університетські відомості. 1874. № 2. С. 1–68.
  7. Лучицький І. Звіт про заняття за кордоном. Університетські відомості. 1874. № 5. С. 293–322.
  8. Лучицький І. Нарис історії Монтобана: звіт про заняття за кордоном. Університетські відомості. 1874. № 8. С. 644–658.
  9. Лучицький І. Нарис історії Монтобана. Монтобан в 17 і 18 століттях: звіт про заняття за кордоном. Університетські відомості. 1874. № 9. С. 681–689.
  10. Лучицький І. Лист тулузького працівника про Петра Великого. Університетські відомості. 1875. № 2. С. 58–59.
  11. Лучицький І. Історія середніх віків. Університетські читання професора Н. Осокіна і підручник історії професора А. Трачевского. Університетські відомості. 1889. № 11. С. 215–252.
  12. Лучицький І. Історія селянської реформи в Західній Європі з 1789 року. Розділ 1. Селянське питання в економічній літературі XVIII століття. Університетські відомості. 1878. № 10. С. 493–520.
  13. Лучицький І. Історія селянської реформи в Західній Європі з 1789 року. Розділ 1. Селянське питання в економічній літературі XVIII століття. Університетські відомості. 1878. № 11. С. 527–579.
  14. Лучицький І. Історія селянської реформи в Західній Європі з 1789 року. Розділ 2. Селянська реформа в XVIII століття. Університетські відомості. 1878. № 12. С. 595–614.
  15. Лучицький І. Історія селянської реформи в Західній Європі з 1789 року. Університетські відомості. 1879. № 2. С. 86–114.
  16. Лучицький І. Провінційні збори у Франції при Людовику XVI і їх політична роль. Університетські відомості. 1879. № 3. С. 155–183.
  17. Лучицький І. Провінційні збори у Франції при Людовику XVI і їх політична роль. Університетські відомості. 1879. № 5. С. 237–248.
  18. Лучицький І. Гетьман Мазепа і остерська спільна земля (або історія землеволодіння в Лівобережній Україні). Київска старина. 1892. № 1. С. 110–118.
  19. Лучицький І. Бегетрії. Нарис із історії іспанських закладів. Університетські відомості. 1882. № 10. С. 404–418.
  21. Лучицький І. Збірник матеріалів для історії громадських земель і угідь в Лівобережній Україні. Університетські відомості. 1883. № 2. С. 1–24.
  22. Лучицький І. Нарис розвитку історичної науки в Швеції. Університетські відомості. 1885. № 4. С. 163–188.
  23. Лучицький І. Джордано Бруно. Університетські відомості. 1885. № 5. С. 83–102.
  24. Лучицький І. Рабство і раби у Флоренції в XIV і XV століттях. Університетскі відомості. 1885. № 11. С. 361–384.
  25. Лучицький І. Праці А. Ф. Кістяківського в області історії і звичаєвого права. Київська старина. 1895. № 1. С. 64–87.
  26. Лучицький І. До історії козацтва на початку XVIII століття. Київська старина. 1891. № 3. С. 506–508.
  27. Лучицький І. Київ у 1766 році. Київська старина. 1888. № 1. С. 1–74.
  28. Лучицький І. До історії торгівлі в Україні XVIII століття. Київська старина. 1894. № 4. С. 155–158.
  29. Лучицький І. Нові дослідження з історії селян у Франції. Університетські відомості. 1896. № 8. С. 73–132.
  30. Лучицький І. Додаток до звіту про закордонне відрядження. Університетські відомості. 1899. № 3. С. 49–88.
  31. Лучицький І. Селянське землеволодіння у Франції на передодні революції. Звіт про закордонне відрядження в 1897 році. Університетські відомості. 1899. № 6. С. 29–79.
  32. Лучицький І. Селяни і селянська реформа у Східній Австрії. Київска старина. 1901. № 3. С. 313–351.
  33. Лучицький І. З приводу одного наукового відкриття. Київська старина. 1900. № 4. С. 127–138.
  34. Лучицький І. Максиміліан I і його реформи в Австрійських землях. Університетські відомості. 1887. № 4. С. 1–48.
  35. Лучицький І. А. Лазаревський. Опис старої України. Університетські відомості. 1889. № 12. С. 283–297.
  36. Лучицький І. Рецензія на працю магістра М. Любовича. Початок католицької реакції і спад реформації в Польщі. Університетські відомості. 1891. № 3. С. 55–56.
  37. Лучицький І. Питання про населення німецьких міст в XIV и XV століттях. Університетські відомості. 1893. № 2. С. 205–256.
  38. Лучицький І. Робітниче населення і економічна політика німецьких міст в XV и XVI століттях з питання про вживання м’яса. Університетські відомості. 1894. № 3. С. 17–63.
  39. Лучицький І. Питання про селянську поземельну власність у Франції до революції, і продаж національного майна. Університетські відомості. 1895. № 1. С. 1–42.
  40. Лучицький І., Фортинський Ф. Рецензія на працю В. Піскорського. Кастильскі кортеси в перехідну епоху від середніх віків до нового часу. Університетські відомості. 1898. № 4. С. 1–5.
  41. Лучицький І. Селянське землеволодіння у Франції на початку революції. Університетські відомості. 1898. № 5, 8. С. 1–28.
  42. Лучицький І. Рецензія на працю Є. В. Тарле. Суспільні погляди Томаса Мора у зв’язку з економічним станом Англії його часу і на працю В. К. Піскорського. Кріпосне право в Каталонії в середні віка. Університетські відомості. 1901. № 12. С. 1–11.
  43. Лучицький І. Мішель Лопиталь і його діяльність по відношенню до французьких релігійних партій XVI століття. Університетські відомості. 1870. № 10. С. 1–28.
  44. Лучицький І. Генерал Монк. Університетські відомості. 1870. № 11. С. 1–14.
  45. Лучиький І. Феодальна аристократія і кальвіністи у Франції. Від Варфоломіївської ночі до миру в Шатенуа. Університетські відомості. 1870. № 12. С. 1–36.
  46. Лучицький І. Проповідник релігійної терпимості в XVI столітті. Нарис суспільних і літературних звичаїв в XVI столітті. Богатство. 1894. № 7. С. 120–141.
  47. Лучицький І. До питання про селянське землеволодіння у Фрнції до і під час революції. Відповідь М.М. Ковалевському. Нове Слово. 1896. № 1. С. 63–89. 162
  48. Лучицький І. Обгородження земель і Товариство охорони громадських земель в Англії. Богатство. 1896. № 11. С. 52–81.
  49. Лучицький І. Поземельна община в Піренеях. Вітчизняні записки. 1883. № 9. С. 57–78.

Першоджерела

Фотогалерея

Фото Івана Лучицького

Лучицький Іван Васильович. Енциклопедія сучасної України. URL: https://esu.com.ua/article-59508.

Фото про діяльність педагога 

Колективне фото у зв’язку з святкуванням 40-річчя наукової діяльності  М. Кареєва, на якому зображений І. Лучицький під номером 3

Інститут рукописів Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського.

Фото.  І. Лучицький та інші вчені у день 40-річного ювілею М. Карєєва. Вирізка із газет.1890 р. // Ф.66, спр. 564, 3 арк.