Науменко Володимир Павлович

Володимир Науменко – вчитель і методист, редактор і видавець, учений і політик, просвітитель і активний громадський діяч – народився 7 липня 1852 р. у Новгород-Сіверську в родині учителя Павла Науменка. У жовтні 1861 р. Володимир був зарахований до першого класу Київської 2-ої гімназії, де він навчався до 1868 р. У колі його інтересів переважали предмети літератури, мови, історії, музики. По закінченню гімназії Володимир Науменко отримав потужну філологічну та історичну освіту, що і зумовило його яскраво виражену гуманітарну спрямованість.

У 1868 р., коли Володимиру щойно виповнилося 16 років, він вступив вільним слухачем до Університету Св. Володимира. Через рік його було зараховано до складу студентів слов’яно-російського відділення історико-філологічного факультету. Повага В. Науменка до історичного надбання України тісно пов’язана з ім’ям Тараса Григоровича Шевченка, а отже і Черкащиною.

Одним з найсвятіших своїх обов’язків В.Науменко вважав опіку могилою великого українського поета Тараса Шевченка поблизу Канева, багато уваги приділяв впорядкуванню території могили Кобзаря. Ще за 10 років до 100-ліття від дня народження Т.Шевченка Володимир Павлович розпочав клопотання про спорудження пам’ятника Шевченкові в Києві. З ініціативи В.Науменка та за його переконливими наполяганнями Золотоніська земська управа (В.Науменко був гласним Золотоніської земської управи – І.А.) звернулась до земського зібрання із закликом виділити кошти для спорудження пам’ятника і відкриття підписки на цей збір. Просвітитель зберіг великий архів численних матеріалів, що стосувалися Канівської Святині, зокрема, оригінали перших трьох Книг відвідувачів із Тарасової світлиці та інші документи, пов’язані з поетовою усипальницею.

У 1910 році Володимир Павлович виступив ініціатором створення „Товариства з благоустрою та охорони могили поета Т.Шевченка”. Діяльність В.Науменка зі збереження та охорони могили Т.Шевченка, з популяризації його спадщини, а головне – з наукової розробки „Кобзаря” лягла в основу сучасного шевченкознавства.

Свою безпосередньо педагогічну діяльність В.Науменко розпочав у 1873 р., одразу по закінченню університету. Наказом попечителя учбового округу від 31 липня 1873 р. він був призначений учителем підготовчого класу у Київську     2-гу гімназію, де пропрацював рівно 30 років – до 31 липня 1903 р. включно. Працюючи у Київській 2-ій гімназії, В.Науменко за сумісництвом викладав у Київській міністерській гімназії (1873-1894 рр.), Колегії Павла Галагана (1880-1882 рр.), Київській Фундуклеївській жіночій гімназії (з 1889 р.), Київському Володимирському кадетському корпусі (з 1893 р.). Паралельно виконував і громадські доручення, як-то секретар педагогічної ради Київської 2-ої гімназії (1873-1889 рр.) З 1874 р. по 1878 р. виконував обов’язки бібліотекаря фундаментальної і учнівської бібліотек Київської 2-ої гімназії, з 1880р. затверджений класним наставником цього ж навчального закладу. Лекції з церковно-слов’янської мови В.Науменко перетворював на цікаві виклади порівняльного мовознавства, в інтерактивному спілкуванні з учнями формував дитячий світогляд.

З 1903 р. В.Науменко вийшов у відставку. За свою 30-річну педагогічну службу він отримав від влади звання заслуженого викладача (1898 р.), чин колезького радника (1882 р.), статського радника (1885 р.), ордени Св. Анни 2 і 3 ступенів (1883 р., 1893 р.), Св. Станіслава 2 і 3 ступенів (1888 р.), Св. Володимира 4 ступеня (1898 р.) та срібну медаль у пам’ять царювання імператора Олександра ІІІ (1896 р.).

Але педагогічна діяльність В.Науменка на цьому не завершилась. У 1905 р. його було запрошено на посаду директора приватної чоловічої гімназії, яка щойно відкрилася. Під час роботи у цій гімназії, яку В.Науменко очолював упродовж 9 років, чи не найповніше розкрилися його педагогічний хист та організаторські здібності.

Педагогічний талант В.Науменка, його управлінські здібності були потрібні і в роки становлення української державності. За часів Української Народної Республіки В.Науменка було обрано заступником голови Центральної Ради М.Грушевського.

В.Науменко активно працював над програмою українізації початкової, середньої та вищої школи. На першому засіданні відновленої Київської Просвіти 9 квітня 1917 р. Володимира Науменка обирають головою її тимчасового правління. Цього ж місяця його призначають помічником попечителя Київського учбового округу, а згодом і попечителем.

З перших днів на посаді міністра освіти і мистецтв в уряді П. Скоропадського В.Науменко виступив як реформатор. Він відразу подав декларацію про негайну реформу земств на демократичних засадах, земельну реформу та скликання Українських Установчих зборів.

Після падіння гетьманського уряду Володимир Науменко продовжував працювати на науковій ниві. У 1919 р. його було зараховано науковим співробітником першого історико-філологічного відділу Української Академії наук. Однак, більшовицька влада не вибачила В.Науменку участі в українських визвольних змаганнях: 7 липня 1919 р. його було заарештовано Наступного дня після арешту Володимира Павловича було розстріляно.

Отже, у якій би сфері життєдіяльності не проявлялась особистість Володимира Павловича Науменка – Науменко-педагог, Науменко-просвітитель, Науменко-вчений чи Науменко-політик – кожний вияв освітлювався найголовнішим проявом його особистості, ім’я якому – Науменко-гуманіст.

1. Науменко В. Вітчизняна мова як предмет гімназійного курсу. К., 1881. 26 с.
2. Науменко В. Огляд фонетичних особливостей малоросійської мови. К., 1889. 90 с.
3. Науменко В. Лист Т.Г. Шевченка до В.І Григоровича. Київська старовина. 1899. Т.67. №10. Вип.2. С.9–11.
4. Науменко В. Листи М.М. Лазаревського до Т.Г. Шевченка (1857-1859). Київська старовина. 1901. Т.72. №2. Вип. С.283–300.
5. Науменко В. До історії могили Т.Г. Шевченка. Київська старовина. 1902. Т.76. №2. Вип. 2. С.73–77.
6. Науменко В. Три листа Т.Г. Шевченка до А.І. Лизогуба. Київська старовина. 1903. Т.80. №2. Вип. 2. С.63-68.
7. Науменко В. Лист В.Г. Шевченка до Т.Г. Шевченка. Київська старовина. 1904. Т.84. №2. Вип.2. С.61–63.
8. Науменко В. Приведення до ладу могили Т.Г.Шевченка. Київська старовина. Т.94. №9. Вип.2. С.17–20.
9. Науменко В. Загальні принципи українського правопису. К.: Українська школа, 1917. 16 с.
10. Науменко В. Нові матеріали для історії початків української літератури ХІХ віку. К.: 1918. 81с.
11. Науменко В. Керівництво для вивчення української мови в російських школах. К., 1918. 67 с.
12. Науменко В. Як не треба викладати історію української культури. (Рец. на: Огієнко Іван. Українська культура. Коротка історія культурного життя українського народа. Курс, читаний в Українськім народнім університеті.). К., 1918. 16 с.

• Нові матеріали для історії початків Української літератури ХІХ віку

1. Албул І.В. Науково-просвітницька діяльність В.П.Науменка (1852-1919) : монографія. Умань : ПП Жовтий, 2010. 196 с.
2. Біленко В. Володимир Науменко. Сільські вісті. 2003. 3 січня.
3. Василенко М. Володимир Павлович Науменко як редактор „Київської старовини”. Вісник НАН України. 1994. №5. С. 84–93.
4. Володимир Науменко (1852-1919). Народжені Україною. Меморіальний альманах. У 2-х т. К.: Євро імідж, 2002. Т.2. С.220.
5. Джеджула Ю., Панкова Є. Володимир Науменко. Історичний портрет. Освіта. 1993. 6 січня.
6. Джеджула Ю., Панкова Є. Його називали „Завідуючий могилою Шевченка”. Київський вісник. 1993. 6 березня.
7. Джеджула Ю., Панкова Є. Жодної вільної хвилини: Портрет Володимира Науменка. Київська старовина. 1994. №1. С.60–69.
8. Диба А., Щербанюк І. Повернення з небуття. Київський вісник. 1993. 6березня.
9. Зайцев П. В.П.Науменко: Некролог. Книгарь. 1919. С.1778–1781.
10. Ільєнко І. Володимир Науменко (1852-1919). Літературна Україна. 6серпня.
11. Ільєнко І. „Приговор привести в исполнение в 24 часа”. Літературна Україна. 1992. 13 серпня.
12. Історія Академії Наук України (1918-1923) / П.С.Сохань (відп.ред.) та ін. К.: Наукова думка, 1993. 375с.
13. Касьянов Г. Українська інтелігенція на рубежі ХІХ – ХХ століть: Соціально-політичний портрет. К.: Либідь, 1993. 176с.
14. Лікарчук І.Л. Міністри освіти України: у двох томах. Т.І. 1917-1943. К.: Видавець Ешке О.М., 2002. 328с.
15. Лотоцький О. Сторінки минулого. Варшава, 1933. Ч. 2. 485с.
16. Макаренко О. Педагог, просвітитель, гуманіст. Рідна школа. 2002. №8–9. С.67-70.
17. Міщенко Л. З минулого століття: Спомини. За сто літ. К.,1929. Кн.4. С.141.
18. Міяковський В. В.П.Науменко. Вільна українська школа. 1919-1920. №2–4. С.66–69.
19. Павлюк І. Володимир Науменко (1852-1919). Українська журналістика в іменах. Львів, 1996. Вип.3. С.225-227.
20. Палієнко М. Повернення із забуття: портрет вченого, журналіста, видавця Володимира Науменка. К., 1998. 42с.
21. Панкова Є.В. Володимир Науменко (1852-1919). Український історичний журнал. 1998. №6. С.90–101.
22. Побірченко Н. Творчість і трагедія Володимира Науменка. Шлях освіти. 2003. №3. С.41–46.
23. Тарахан-Береза З.П. Святиня: Науково-історичний літопис Тарасової гори. К.: вид-во „Родовід”, 1998. 543с.

Фото Володимира Науменка

фото Київська старовина

фото Гімназія В.Науменка