На кафедрі соціальної педагогіки та соціальної роботи триває реалізація освітнього та науково-дослідницького проєкту «Жінки в історії соціальної роботи»
На кафедрі соціальної педагогіки та соціальної роботи триває реалізація освітнього та науково-дослідницького проєкту «Жінки в історії соціальної роботи» у межах діяльності Науково-дослідного центру педагогічного краєзнавства подвійного підпорядкування (МОНУ та НАПН України) та Гендерного центру. Знайомимо із його результатами!!!
Людмила Михайлівна Драгоманова (Кучинська)- (1842 – 1918). Вивчення родинних зв’язків та родини М. П. Драгоманова – видатного українського діяча із всесвітнім іменем, є актуальною науковою проблемою. На сьогодні відсутнє цілісне дослідження родинних зв’язків Михайла Петровича, як і не досліджено життєдіяльність найближчої людини – його дружини. Біографічні дані про неї знаходимо фрагментарно в енциклопедичних словниках, а також у спогадах та листах найближчого оточення Драгоманових. Так, у матеріалах переписки з Михайлом Павликом, а також у спогадах друзів Людмила Михайлівна як особистість, яка розкривається служінні Батьківщині, сім’ї та родині, національній ідеї, яку вона поділяла з чоловіком.
Людмила Михайлівна Драгоманова народилася у 1842 р. у м. Гадяч. Вийшла заміж за Михайла Драгоманова в 1864 р., а 17 жовтня 1865 р. народила доньку Лідію. До кінця свого життя Людмила Михайлівна була коханою дружиною, співробітницею, другом та помічницею Михайла Петровича, а водночас турботливою та люблячою мамою для дітей та родини.
Вона була вродливою, надзвичайно талановитою та здібною від природи жінкою. Ще до одруження виступала на сцені, відзначилася як талановита артистка в трагічних ролях, наприклад, у ролі Катерини в драмі Островського «Гроза». Поєднавши свою долю з Драгомановим, вона розділила його політичні погляди і вже скоро увійшла до київської «Старої громади», активно працювала у недільних школах. У першій половині 70-х pp. Людмила Михайлівна стала ініціатором створення та діяльності Товариства денних притулків-шкіл у Києві. Перший такий притулок для дітей робітників було організовано на Львівській вулиці біля Вознесенської церкви.
Любов до українознавства та української мови були виявом її великої любові до України. Допомагаючи чоловікові у підготовці його праць до друку, вона робила переклади для російських видавництв та часописів з метою ознайомлення та читачів з історичною минувшиною України. У 1874 р. разом із чоловіком вона надрукувала статтю «Народні говірки й місцевий елемент в освіті», яка побачила світ на сторінках «Вісника Європи».
У середині 70-х pp. XIX ст. до родина Драгоманових, адже вони привернула до себе увагу з боку владних структур через активну політичну діяльністю, а особливо журнальні статті у вказаному вище виданні з проблем внутрішньої та зовнішньої політики Російської імперії. Незабаром Михайло Драгоманов став однією з перших жертв хвилі репресій проти українського руху і за особистим наказом Олександра II в 1875 р. був звільнений із Київського університету. Наступного року М. П. Драгоманов їде за кордон до Женеви. Дружина Драгоманова емігрує разом із ним і залишається соратницею та помічницею свого чоловіка на весь період еміграції. І надалі вона розділятиме з ним і радість, і горе, і всі негаразди, що зустрінуться на життєвому шляху, стане першим і помічником у літературно-науковій та громадсько-культурній діяльності. В еміграції родина Драгоманових поповнилася: у 1878 р. у них з’явилася донька Аріадна, а в 1884 р. – Світозар.
Перебуваючи за кордоном, Михайло Драгоманов та його дружина листувалися з друзями, особливо з громадівцями. З 1878 р. по 1882 р. Драгоманов видавав у Женеві збірник «Громада», перший модерний політичний журнал, а також брошури українською, російською та західноєвропейськими мовами [1].
1886 р. став тяжким етапом випробувань для М. П. Драгоманова та його родини. Саме в цей час наступив розрив між Драгомановим та «Старою громадою». Громада відмовилася від подальшого фінансування, побоюючись того, що активна політична діяльність його за кордоном, революційність та радикалізм можуть призвести до протиукраїнських репресій. Від Драгоманова відійшли соратники, які звинувачували його навіть у зраді. Ця ситуація вплинула на поступове відмежування останнього від російського революційного світу, а родина опинилася у страшній матеріальній скруті. Обставини змусили Драгоманова прийняти запрошення кафедри загальної історії в щойно організованому першому Болгарському вищому училищі, майбутньому Софіївському університеті. Даючи згоду працювати три роки, М. П. Драгоманов спочатку виїхав до Софії сам, без родини і навіть без книг та паперів, побоюючись тиску на Болгарію з боку Росії. Дійсно, болгарські газети повідомляли, що російський уряд висловив незадоволення з приводу надання Болгарією притулку російському політичному вигнанцю. У 1891 р. російський уряд знову поставив питання перед Болгарією про необхідність вигнання політично небезпечного емігранта. Весь цей тяжкий час дружина Михайла Драгоманова переймалася його проблемами, а також проблемами дітей, адже найменшій дитині – сину Світозару, виповнилося лише сім років. Пройде час – і син повернеться до Києва, стане економістом, а протягом 20–30-х років – професором вищих шкіл у Києві. Однак, так як колись і його батько, у 30-х роках XX ст., у добу сталінщини, він буде усунутий від роботи як «небажаний елемент», а з 1943 р. стане емігрантом.
Найтрагічнішою подією у житті родини Драгоманових, а особливо Людмили Михайлівни, стала смерть її коханого чоловіка. Цього дня до неї надійшли сотні листів співчуття, наприклад, лист С. Кравчинського з Лондону, де він крізь сльози писав: «Який розум згас, яке серце… Від нього тепер Ви одні нам залишилися. Ви та його книги і писання, в яких вилив він чисту велику душу…» [2].
Тяжко переживали втрату рідні, особливо діти і його дружина, студенти та колеги по роботі, соратники та друзі. 17 червня 1895 р. А. Ванько напише листа до М. Павлика з приводу смерті Драгоманова, де скаже такі глибокі та болючі слова: «Не стане ані сліз, ані слів. Бідна Україна! Сиротами зостаються українці, помер їх батько. Після Тарасової смерті Україна ще не зазнавала такої великої втері» [3].
Втрата дорогої серцю людини похитнула здоров’я Людмили Михайлівни. Постало багато проблем сімейного характеру, якими раніше переймався її чоловік.
Велику допомогу Людмилі Михайлівні надавали друзі та соратники. М. Павлик нагадав усім, хто знав Драгоманова, що він помер передчасно і полишив без засобів до життя жінку та двох малолітніх діток.
М. П. Драгоманов віддав все своє життя на користь народові. Він навіть не захотів прийняти болгарське громадянство, хоч добре знав, що тільки так його рідні могли б мати право на пільги і поміч від Болгарії. Ректор Вищої школи Д. Агула повідав, що він особисто запитував Драгоманова, чому той не приймає болгарського громадянства, а у відповідь він тільки заплакав. То плакала душа за Батьківщиною.
Найважливішою проблемою після смерті М. П. Драгоманова, було збереження творчого надбання та бібліотеки видатного політичного та громадського діяча. М. Павлик вказував, що після Михайла Петровича залишилася доволі велика і добірна бібліотека. Можливо б, знайшлися багаті русини, котрі купили б у сім’ї цю бібліотеку та перевезли її до Львова. Це було б велике джерело науки про Україну, з якого б черпали знання і професори, і студенти, і широка громада.
Дружина М. П. Драгоманова після смерті чоловіка як ніхто переймалася проблемою. У листі Л. Драгоманової до М. Павлика від 8 (20) серпня 1895 р. про видання творів М. Драгоманова, а також із приводу бібліотеки вона пише: «Мені здається, що зробимо помилку, коли будемо перекладати його російські твори: на скільки я знаю, всі його публіцистичні роботи, а також і друковані в російських журналах, були призначені для руської публіки, для її виховання, для того, щоб вона оглянулась на себе і щоб знала, що під її царем не все стоїть благополучно, і що щось треба робити, щоб було краще». Людмила Михайлівна радила видавцю зробити з російських праць один окремий том, а щодо праць, друкованих іноземною мовою, то їх можна перекласти на українську. Вона схвилювалася, що не може бути там, де видаватимуться праці чоловіка – у Львові.
Незабаром після смерті чоловіка ще одне випробування випало на долю Людмили Михайлівни та її дітей. Померла мати Михайла Петровича – Єлизавета Іванівна (1821 р. народження). їй навіть не говорили про смерть сина. Доброта, чуйність, співчуття вилились в одному рядку листа Л. М. Драгоманової до М. Павлика: «Жалко страшенно мені її – вона його так любила» [4].
16 (28) серпня 1895 р. Людмила Драгоманова пише чергового листа до М. Павлика, де розповідає про те, за яких умов вона повернулася б до Росії. «…Павлику, я хочу і можу тільки повернутися туди як жінка Драгоманова, маючи можливість шанувати пам’ять свого чоловіка і батька наших дітей, а не з тим, щоб перед начальством відректися од того, з чим я прожила усе своє життя» . На той час Л. Драгоманова не мала ні матеріального достатку, ні доброго здоров’я, ні душевного спокою, однак розуміла, що дітям треба дати хорошу освіту й матеріальний добробут. Вона обмірковувала питання бібліотеки і схилялась до того, що її слід віддати на збереження до Софіївської університетської бібліотеки на три роки, а за цей час вирішила б, що робити з нею далі. Адже потрібно було наймати дві хати, а платити за квартиру ставало все важче [5]. У листі М. Павлику від 28 серпня 1895 р. вона напише: «На Зорю дістала од одних приятелів з Парижа грошей на 6 місяців і спровадила його в Женеву, бо тут мені було важко управитись з ним. Він вже навчається там у коледжі» [6]. Наскільки було тяжким фінансове становище сім’ї Драгоманових, свідчить той факт, що вона просила М. Павлика нагадати I. Франку про 150 фр., які він обіцяв Михайлу Петровичу повернути, коли стаття у «Болгарському Збірнику» буде надрукована.
У листопаді 1895 р. Людмила Драгоманова привела в порядок могилу чоловіка, поставила огорожу та другий хрест і, як вона пише, «на душі стало спокійніше». З цього часу вона розбирала та впорядковувала архів Драгоманова, нерідко лягала спати о другій годині ночі [7].
Напередодні нового року Людмила Михайлівна написала чергового листа М. Павлику. В ньому вона повідомила, що відіслала листи, які у свій час отримав М. П. Драгоманов від І. Франка і того ж М. Павлика, на домашню адресу останнього. Вона повідомляла, що Літературний фонд призначив їй пенсію в 300 рублів на рік, а не 1000, як було раніше обіцяно [8]. Не зважаючи на матеріальну скруту, Людмила Драгоманова посилала М. Павлику 10 рублів на опалення, бо він хворів і ледь зводив кінці з кінцями [9].
Опрацьовуючи архів Драгоманова, Людмила Михайлівна виявила близько 100 ненадрукованих творів покійного чоловіка різними мовами. Аби їх надрукувати, необхідно були великі кошти. У березні 1896 р. М. Павлик отримав від неї листа, де вона написала: «Дивуюся тільки собі, як можна було пережити таке і ще жити. Кілька днів тому їздили ми з Радою до НЬОГО (написано великими буквами – прим, автора), посадили три дерева. Упорядкували могилу, все легше знати, що вона там не закинута». Вона переймалася долею бібліотеки М. П. Драгоманова, не хотіла продавати те, що було зібрано та зроблено найдорожчою людиною, хоча бібліотеку оцінювали у 7500 фр. Для неї краще було б, якби бібліотеку чоловіка передали до Львова, але, звичайно, за певну плату [10].
Список використаних джерел:
1. Кістяківський О. Ф. Щоденник: (1874 – 1885): у 2 т. /упоряд. В. С. Шандра [та ін.]; НАН України, Археографічна комісія, Інститут української археографії, Центральний держ. історичний архів України в м. Києві, Українська правнича фундація. Київ: Наукова думка, 1994. 583 с.
2. Центральний державний архів літератури та мистецтва (Москва). Ф. 1065. Оп. 5. Спр. 5. Арк. 2.
3. Народ (Львів).1895. №12. 15 червня. С. 200.
4. Лист Л. Драгоманової до М. Павлика про видання творів М. Драгоманова, а також з приводу бібліотеки від 8 серпня 1895 року.ЦДІА України у Львові. Ф. 663. Oп. 1. Спр. 190. Арк. 163-164.; Арк. 164.; Арк. 164.
5.3 листа Л. Драгоманової до М. Павлика про умови, за яких могла б повернутися до Росії та впорядкувати могилу М. Драгоманова від 16 серпня 1895 року. Ф. 663. Oп. 1. Спр. 190. Арк. 86 – 87.
6. Лист Л. Драгоманової до М. Павлика з приводу видання творів М. Драгоманова та умови, за яких можливий був би її переїзд до Києва від 28 вересня 1895 року. Ф. 663. Oп. 1. Спр. 190. Арк. 90-91.
7. Лист Л. Драгоманової до М. Павлика про впорядкування могили М. Драгоманова, розбирання його архіву тощо від 27 листопада 1895 року. Ф. 663. Oп. 1. Спр. 190. Арк. 67 – 68.
8. Лист Л. Драгоманової до М. Павлика з приводу передмови «До світла» та призначення пенсії літературним фондом від 31 грудня 1895 року. Ф. 663. Oп. 1. Спр. 190. Арк. 122-123.
9. Лист Л. Драгоманової до М. Павлика, в якому вона повідомляє, що під час впорядкування паперів виявила близько 100 ненадрукованих творів М. Драгоманова від 18-20 січня 1896 року. Ф. 663. Oп. 1. Спр. 190. Арк. 119.
10. Лист Л. Драгоманової до М. Павлика з висловленням бажання, щоб бібліотека М. Драгоманова потрапила до Львова від 6 березня 1896 року. Ф. 663. Oп. 1. Спр. 190. – Арк. 109 – 110.