(Українська) Практична діяльність здобувачів 3 освітньо-наукового рівня “доктор філософії”
Здобувачі 3 освітньо-наукового рівня «доктор філософії» у більшій мірі це практики, які прагнуть удосконалити свої знання та узагальнити свій напрацьований практичний досвід. Не винятком є і здобувачі спеціальності 231 Соціальна робота. Здобувачка 1 року навчання – Вербовська Оксана працює директоркою Київського міського центру соціальної, професійної та трудової реабілітації осіб з інвалідністю, веде активне соціальне життя та нещодавно прийняла участь у Київській Академії жіночого лідерства, організованій Управлінням з питань гендерної рівності КМДА разом з ГО «Новий соціальний вектор».
– Чим для вас особисто був корисним проєкт Київська Академія жіночого лідерства?
– Насамперед, цікава програма навчання. Організаторам удалося залучити чудових викладачів. Це були лекції та практичні заняття з комунікацій, особистого бренду, фасилітації. Разом із тим, цей курс дав дещо унікальне, чого тобі не дасть однокомпонентно жодна внутрішня сила. Це комунікація з такими як ти. В рамках проєкту ми спілкувалися з жінками, які не сприймають тебе як конкурентку, вони розраховують на твою підтримку в різних проєктах.
Коли міркують про гендерну рівність, гендерну дискримінацію, особисто я ловлю себе на думці, що дискримінації з боку чоловіків практично не зустрічала. Мій досвід показує, що взаємодія з жінками складніша. І немає різниці, хто тебе утискає – чи жінка, чи особа протилежної статі. Можливо, висловлю непопулярну думку, але зараз більше гендерних проблем створюють одна для одної саме жінки. Величезний плюс Академії в тому, що у дружній сприятливий атмосфері нам, жінкам-лідеркам, показали ‒ ви не конкуренти. Треба взаємодіяти одна з одною та мислити в парадигмі не «її перемога – мій програш», а «її перемога – наша перемога».
– Цікаве відкриття, що у конкурентній боротьбі жінки страшніші за чоловіків.
– А моя робота з чоловіками (і в якості підлеглих, і в якості керівників) взагалі містить хіба що позитивні враження. Під час курсу ми працювали з книгою «Різнобарвний менеджмент», і там дуже яскраво розказано про еволюцію мислення. Про рівні спілкування, рівні комунікації в установі, між людьми, між установами, і процес розвитку. Там багато речей, які систематизують узагалі світосприйняття. Значно полегшується комунікація, коли ти розумієш, чому одним треба детально розжовувати, контролювати на кожному етапі, іншим достатньо дати чітке завдання і спитати лише за виконання, а третім достатньо сказати ідею.
– У вас є якісь жінки, яких варто наслідувати? Ви думали про роль жінок у державотворенні України?
– Сучасна Україна – молода держава, тому еталонів наразі не можу назвати. Але саме в родинному житті історично не було у наших жінок проблем, тут вони здебільшого домінували. Я думаю, що в нас у сім’ях матріархат відсотків на 85 зберігається. Основні стратегічні речі з формування і зміцнення родини робить жінка. І, власне кажучи, для мене героїня – це жінка, яка має в собі сили, мужність і талант якісно поєднувати сімейні та посадові обов’язки.
– Ви таких зустрічали?
Лідер – той, хто може організувати всіх навколо, і при цьому дати всім очевидний результат
– Так.
– У державному секторі чи в корпораціях?
– Я з корпораціями не мала справ, більше з державними. Коли я спостерігаю, як жінка-керівниця, яка видає накази та ухвалює непрості управлінські рішення, у той же час реалізована в сім’ї, має власні вподобання та хобі ‒ вона все-таки не забула, що вона жива людина, а не робот, – то щиро захоплююся. Лідер – це той, хто може організувати всіх навколо, і при цьому здобути всім очевидний результат. Навіть можу назвати – хто для мене сьогодні є таким прикладом. Це Марина Хонда, заступниця голови Київської міської державної адміністрації. Я просто дивуюся і щиро захоплююся тим, скільки проєктів для людей реалізовано саме за її сприяння. Причому, вона керує також і чоловіками, і чоловіки її поважають. Про жінок глобального рівня я, чесно кажучи, навіть не задумувалася. Ну, зазвичай, жінки-лідерки глобального рівня – це цифри й розповіді про них політтехнологів та біографів. Ну, не можу я постійно надихатися «жіночою» іконою, хоч до якої б епохи вона належала, якщо я сама не бачила її наживо, не бачила результатів праці. Великих жінок в історії було і є багато, але тих, хто надихає тебе щодня – одиниці.
– А що ви вважаєте своїми здобутками на цій посаді? Ви щось змінювали, привносили свої підходи?
– Та, мабуть, все змінилося. Я п’ять років працювала на державній службі – й весь час у соціальній сфері. Працювала і в управлінні соціального захисту населення, чотири роки приймала людей з інвалідністю, де ми забезпечували їх технічними засобами реабілітації. У мене була можливість отримати цінний досвід розуміння потреб людей з інвалідністю, не статистичних, а реальних. Ми працювали з людьми з різними нозологіями – і ті, хто не бачить, і ті, хто не чують, і ті, хто погано бачать, погано чують, ті, хто після онкології, батьки або оточення дітей з інвалідністю. Я їх досконало емоційно знаю і відчуваю. І тому розумію, за чим вони можуть сюди прийти. Це не той реабілітаційний центр, де здійснюють медичну реабілітацію, процедури, озокерити та ін. Тут трішечки інше. Ми даємо соціальну, професійну, психологічну, трудову реабілітацію і адаптацію.
Я змінила модель співпраці з людьми, які приходять до нас на реабілітацію. Це не розважальний центр. Ні, ми залучаємо їх до діяльності як рівноправних. Але ми розуміємо, що є проблеми та перешкоди, що пов’язані саме з особливостями нозологій. Але той, хто не чує, той бачить. Хто не бачить, той може почути. Тому всі наші методичні матеріали зараз переорієнтовані на те, щоб одну й ту саму інформацію міг сприйняти той, хто повністю не чує, той, хто повністю не бачить, той, хто погано чує, погано бачить. Бачите, перед вами спеціальне обладнання (показує на табличку та шнур з навушником). Люди, які приходять сюди і погано чують, можуть використовувати ось такі прилади. Підвищення звуку відбувається тільки у нього в навушнику, не потрібно підвищувати голос.
Вони хочуть справжньої уваги, а не псевдоуваги. Моя ідея – в тому, щоб людину включити в суспільство і починати поступово, з елементарних якихось заходів. Зокрема, ми зараз реалізовуємо проєкт по реабілітації засобами інклюзивного туризму в умовах Київського зоопарку.
– Як це?
– Наш Київський зоопарк – це зоопарк державного значення. Ми підготували тут цілу серію лекцій про різноманітних тварин, які люди з інвалідністю поступово засвоюють. Вони адаптовані: записано аудіо, відео. Є просто тексти. Усі методичні матеріали – розроблено трьох рівнів складності. І кожен з наших учасників вивчає свою тварину, всі заняття відбуваються з супроводом психолога та соцпрацівника. Потім виходять на місцевість – і проводять екскурсії одне для одного.