Презентація книги «Місто, з якого почалася війна»
Поміж тривалих повітряних тривог, ракетних атак, та вже звичним останніми днями недосипом, нам вдалося вчора презентувати книгу «Місто, з якого почалася війна» в Умані 
Правозахисники розповіли, що окупація Слов’янська у 2014 році, якій присвячена книга, стала рольовою моделлю для захоплення інших міст Донбасу. А описаний в книзі досвід агресивної російської пропаганди, участі церков УПЦ МП в окупації, функціонування незаконних місць несвободи, мінування окупованих територій, торгівлі людьми, обстрілів цивільних об’єктів продовжується відтворюватись з новою силою після повномасштабного вторгнення РФ.
Попри те, що уманці регулярно чують свист та шурхіт ракет – багато висвітлених в книзі аспектів російської агресії залишалися для них маловідомими. Та найбільшу дискусію викликало запитання про можливість такого ж сценарію подій у їхній громаді:
«Ні, неможливо в нас так, як в Слов’янську. Мабуть, різниця була, були там більш проросійськи там налаштовані люди», – висловилася одна із гостей презентації.Водночас з цією думкою не погодилися інші учасники, яким запам’яталось, що в умовах невизначеності та інформаційному вакуумі, жителям Слов’янська доводилось дивитися проросійські новини, щоб дізнаватися бодай якусь життєво необхідну інформацію.
«Ми не згодні з тим, що у нас так неможливо. Ми не були на їхньому місці і не були в такій ситуації коли людина зовсім не знає, що робиться. На її руках діти, старі батьки. Нема що їсти і ти не знаєш що тобі робити. Тому не потрібно засуджувати людей як вони вчинили в цій ситуації, бо ми не знаємо якби вчинили в їхній ситуації».Обговорення підсумувала одна із працівниць університету, яка у 2014 році захищала докторську дисертацію в Луганському університеті:
«Я бачила і вагони з учасниками антимайдану – можна було побачити, що тих людей спонукали з різних причин брати участь, їм явно дали вказівку. А вже в Луганському університеті мене здивувала жага до української мови. Я здавала речі до гардероба, а навколо мене всі розмовляли російською. Я запитала у цієї жінки: “Це нічого, що я українською розмовляю?”. “Так,- запевнила вона мене, – говоріть українською! Хочеться більше чути українське слово, бо ми тут його так рідко чуємо!”. І для мене це був показник, що це штучно було нав’язано і цілеспрямовано створювались умови русифікації українського Луганська».
Читайте детальніше за посиланням: https://is.gd/MI4qhaФото новини: 
