(Українська) Мій «Артек-Буковель»: крок за кроком
Влітку 2015 року мені випала чудова нагода – пройти свою педагогічну практику в таборі «Артек-Буковель». Особливих надій я не плекала, але все ж мені було дуже цікаво спробувати для себе щось абсолютно нове. Про табір я дізналась випадково, але, на мій погляд, все найкраще в нашому житті стається спонтанно. Я пройшла «Школу педагога організатора», стала вожатою і ось уже три роки працюю в найкращому для мене і мільйонів дітей таборі «Артек-Буковель», а літо 2017 року розпочалося звісткою про те, що я буду працювати заступником директора і методистом табору Озерний. Зовсім нещодавно закінчилася осіння зміна – я спробувала себе на посаді методиста табору Лісовий.
За час роботи з’явилося дуже багато думок про це місце. Для мене табір – це місце, де дитина не тільки відпочиває і оздоровлюється. Діти тут знаходять себе, відкривають в собі нові таланти, розвиваються духовно і морально, але це відбувається тільки за умови належної роботи педагога-організатора. Тобто, система «вожатий-дитина» має бути налагоджена настільки, аби діти хотіли приїхати до цих людей наступного року і в цьому випадку мене тішить статистика, адже діти до нас повертаються.
«Артек-Буковель» – для мене це не тільки табір, явище, слово, але й відлуння життя, які може зрозуміти та відчути лише справжній артеківець.
Сьогодні я можу стверджувати, що робота змінила мене. З’явилася впевненість, гнучкість, критичне мислення. І якщо вже бути до кінця відвертою, то я вже просто не уявляю свого життя без табору «Артек-Буковель», який дійсно став вагомою частиною мого життя. І саме працюючи тут, я по-справжньому серйозно вдумалася у фразу великого українського педагога Василя Сухомлинського – «Серце віддаю дітям», адже вона увібрала в себе головну мету діяльності педагога-організатора, і дякуючи табору «Артек-Буковель» ці слова стали для мене не просто красивим літературним зворотом, а кредо моєї педагогічної діяльності.
Ірина Мельничук
студентка 162 групи
факультету соціальної та психологічної освіти