На кафедрі соціальної педагогіки та соціальної роботи триває реалізація освітнього та науково-дослідницького проєкту «Жінки в історії соціальної роботи» у межах діяльності Науково-дослідного центру педагогічного краєзнавства подвійного підпорядкування (МОНУ та НАПН України) та Гендерного центру. Знайомимо із його результатами!!!

Вiра Ващенко-Захарченко народилася в 1840 р. у середнiй за статками сiм’ї помiщика Тверської губернiї. Коли їй виповнилось 10 рокiв, вступила до першого класу Катериненського iнституту шляхетних дiвчат – закритого привiлейованого середнього навчально-виховного закладу для дочок дворян, який знаходився в Петербурзi. 6 рокiв навчання у столицi минули для дiвчинки досить легко i благополучно, адже успадкована вiд батька життєрадісність i характер, сформований пiд впливом суворої матерi, сприяли цьому. Оскiльки Катериненський iнститут належав до навчальних закладiв 1-го розряду, в основу його програм було покладено iноземнi мови. Саме ця обставина дала можливість майбутній освiтнiй та громадськiй дiячцi досконало оволодiти французькою та нiмецькою мовами [2, c. 113].

Відзначимо, що у другiй половинi ХIХ ст. iдея створення жіночих гiмназiй, як вiдкритих i всестанових освiтнiх навчальних закладiв для дiвчат, набула практичного втiлення та законодавчого регулювання. Такi навчальнi заклади були покликанi забезпечувати найсприятливiшi умови для творчого розвитку особистостi. У 1870 р. було затверджено «Положение о женских гимназиях и прогимназиях», яке визначало напрями розвитку середньої жiночої освiти в Росiйськiй iмперiї практично до 1917 р. [3, c. 185]. Серед головних позитивних нововведень, започаткованих цим положенням, дослiдники визначають вiдкритiсть гiмназiй для представниць усiх станiв i вiросповiдань, розширення сфери жiночої педагогiчної працi, збiльшення термiну навчання.

У той час як Захiдна Європа ще довгий час задовольнялася у сферi середньої жіночої освiти вузькостановими школами при монастирях i практичними спеціальними училищами, у Надднiпрянськiй Українi розвивалася безстанова вiдкрита середня жіноча освiта. Разом із тим утримання жіночих гiмназiй та про гiмназiй як i ранiше, було покладене на рахунок громадськостi та приватної благодiйностi. Жiноча середня школа своїм iснуванням, головним чином, завдячує приватнiй iнiцiативi, переважно жiночiй, адже лише 10 % гiмназiй були державними [4, c. 74].

Вiдкриття приватної жiночо гiмназiї у другiй половинi ХIХ ст. було досить нелегкою справою. Однак саме В. М. Ващенко-Захарченко завдяки власнiй наполегливостi та підтримці чоловiка – професора Київського унiверситету Михайла Єгоровича Ващенка-Захарченка – вдалося вiдкрити у 1878 р. «первую в России частную с правами общего типа гимназию». Її iм’я залишилося в історії вітчизняної педагогiки як новаторки, котра взяла на себе смiливiсть заснувати першу в Росiйськiй iмперiї приватну жiночу гiмназiю [3, c. 187].

Повернувшись додому в 1856 р. з атестатом вiдмiнника, Вiра зовсiм короткий час перебувала в родинному колi. Сiльський спосiб життя не задовольняв її дiяльної та цiлеспрямованої натури. Крiм того, вона потрапила пiд вплив громадського руху, активiзацiя якого спостерiгалася в Росiйськiй iмперiї в серединi ХIХ ст. Заради посади вчительки французької мови в новостворенiй жiночiй гiмназiї в найближчому повітовому мiстi – Вишньому Волочку – 18-рiчна дiвчина залишила батьківський дiм.

Проте викладання iноземної мови гiмназисткам молодших класiв у глибокiй провiнцiї також не вiдповiдало прагненням молодого педагога. Дiзнавшись про вакантне мiсце в Київському iнститутi шляхетних дiвчат, Вiра у свої 20 рокiв не злякалася нi тяжкої довгої дороги, нi тривалої розлуки з рiдними, якi її дуже любили.

Понад 10 рокiв (1860–1871) вона присвятила виховнiй роботi в iнститутi, що належав до того ж типу навчальних закладiв, який закiнчила сама. Весь цей час вона обiймала посаду класної дами [2, c. 113]. Можна зауважити, що саме таку педагогічну дiяльнiсть можна розглядати як серйозне професiйне випробування, адже стосунки мiж дiвчатами та класними дамами були досить складними. На клас призначалися дві класнi дами, котрi жили в приміщенні iнституту й по черзі цiлодобово перебували поруч із вихованками. Будучи в умовах закритого навчального закладу, ученицi та виховательки психологiчно втомлювалися вiд повсякчасного спiлкування з вузьким колом людей. Саме це i призводило нерiдко до гострих конфлiктiв.

Не оминули неприємні ситуацiїi Вiру Миколаївну. Так, через багато рокiв одна з її iнститутських вихованок згадувала, як усiляко дошкуляла своїм непослухом молодому педагогу до того часу, поки одного разу не сказала Вiрi Миколаївнi вже зовсiм недозволенi грубощi. Як же здивувалася i розгубилася дiвчинка, коли вихователька у вiдповiдь на це закрила обличчя руками й тихо гiрко заплакала. Потрясiння ученицi було таким сильним, що зрештою її поведінка різко змiнилася на краще [1, c. 102].

Незважаючи на певні складнощi, молодий педагог намагалася будувати свої стосунки з дiвчатами на засадах довiри та взаємоповаги. I здебiльшого їй це вдавалося.

Iнститутська вихованка Вiри Миколаївни (а пiзнiше викладач її гiмназiї) свідчила пiд час вiдзначення 25-рiччя педагогічної дiяльностi В. М. Ващенко-Захарченко: «Молодою дiвчиною, якiй ледь виповнилося двадцять рокiв, Ви прийшли до Київського iнституту в ролi класної дами i саме в той клас, де перебувала я, 12-рiчна дiвчинка… Я могла б розповiсти цілу повiсть про Ваше життя i дiяльнiсть як класної дами, але це втомило б Вашу увагу, а тому скажу тiльки, що Ваша доброта душевна, Ваша чутливiсть до дитячого горя i радостi створила Вам славу найдобрiшої, найкращої класної дами. Згадайте тiльки, як нерiдко учениці Вашi у скрутну хвилину шкiльного життя поспiшали до Вашої затишної кімнатки, де завжди знаходили добру, розумну i більш досвідчену порадницю, якщо потрiбно – хорошу книгу, а часом i гостинчик, такий неоцiненний для зголоднiлої iнститутки. Ми Вас нiколи не боялись i завжди любили. А тепер багато хто з Ваших колишнiх учениць, ставши самi матерями й пам’ятаючи Вашу доброту до них, поспішають вiддати своїх дітей пiд Ваше заступництво – саме у Вашу гiмназiю. Я сама мрiю про це»[1, c. 98-99].

Навеснi 1871 р. Вiра Миколаївна звiльнилася з інституту, тому що одружилась. Її чоловiком став уродженець Полтавщини, математик, професор Київського унiверситету святого Володимира Михайло Юрiйович Ващенко-Захарченко, який у 1862–1864 рр. також викладав у Київському iнститутi шляхетних дiвчат фiзику i космографію [2, c. 116]. Пiсля смертi першої дружини Михайло Юрiйович виховував трьох синiв-пiдлiткiв та маленьку доньку, i на певний час саме вони стали центром уваги їхньої другої мами. Через 7 рокiв пiсля одруження, коли прийомнi сини закiнчили гiмназiю, донька досягла шкільного вiку, а власні діти Вiри Миколаївни (хлопчик шести та дiвчинка п’яти рокiв) розпочали  опановувати грамоту, вона прийняла рiшення заснувати приватну середню школу [1, c. 2].

Отже, на початку 1878 р. у Києвi з’явилися оголошення про пiдготовку до вiдкриття першої приватної жіночої гiмназiї В. Ващенко-Захарченко. Слiд згадати про те, що на той час, крім Iнституту шляхетних дiвчат, у містi функцiонували три жiночi гімназії – одна Мiнiстерства народної освiти та дві Вiдомства імператриці Марiї. Проте така кiлькiсть навчальних закладiв уже не задовольняла запитiв населення. Усi цi заклади були переповненi, тому значна частина киянок i тi охочi, хто спецiально приїздив із провiнцiї в пошуках можливостi продовжити навчання, не могли реалiзувати свої мрiї.

Незважаючи на своєчасність вiдкриття приватної гiмназiї, її заснування було досить складною справою, оскiльки, згiдно з пунктами Положення про приватнi навчальнi заклади, вiдповiдним жiночим школам статус гiмназiй не надавався. I лише завдяки використанню впливових зв’язкiв, особливо пiдтримцi майбутнього міністра фiнансiв та голови Комiтету мiнiстрiв Росiйської iмперiї, а тодi ректора унiверситету святого Володимира М. Бунге вдалося отримати дозвiл «дружинi професора унiверситету святого Володимира В. М. Ващенко-Захарченко вiдкрити в м. Києві жiночу гімназію відомства Мiнiстерства народної освiти (з пансiоном при нiй)» [1, c. 8]. При цьому до законодавчої основи дiяльностi закладу входило Положення про жіночі гiмназiї та про гімназії Мiнiстерства народної освiти вiд 24 травня 1870 р., а викладання предметiв мало здiйснюватися з урахуванням планiв та програм, які затвердив мiнiстр народної освiти 31 серпня 1874 р. Таким чином, навчальному закладу, який заснувала Вiра Миколаївна, першому iз приватних жіночих шкiл у Росiї було офiцiйно надано статус гiмназiї.

Вiдкриття перших п’яти класiв нового закладу освiти вiдбулося 14 вересня 1878 р. (VI клас почав функцiонувати з 1879 р., VII клас – з 1880 р., а VIII педагогiчний клас – з 1881 р.). Гiмназiя разом із пансіоном мiстилася на розi Бiбiковського бульвару (нині – бульвар Т. Шевченка) та вулицi Афанасiвської (пізніше – Нестерiвська, нині – вулиця Iвана Франка). Вибраний будинок певним чином був уже пристосований для здiйснення навчального процесу, оскiльки ранiше в ньому знаходилася Київська чоловiча прогiмназiя.

Як досвiдчений педагог, В. Ващенко-Захарченко добре знала, що успiх навчально-виховного процесу залежить, насамперед, від професійного рiвня викладацького складу. Тонке вiдчуття людської психологiї дало змогу їй залучити до працi в гімназії найкращих педагогiв. На перших етапах функцiонування навчального закладу тут викладали професори Київського унiверситету святого Володимира протоiєрей Н. Фаворов (Закон Божий), М. Ващенко-Захарченко, В. Єрмаков (математику, фiзику та космографiю), Ф. Гарнич-Гарницький (природознавство), О. Козлов, О. Романович-Славатинський (iсторiю), професор Київської духовної академiї В. Малiнiн (росiйську мову та словеснiсть), доцент академiї, доктор богослов’я С. Голубєв (Закон Божий), викладач Київської духовної семiнарiї, магiстр богослов’я Г. Полєтаєв (педагогiку). Пiзнiше до них долучилися молодi педагоги, для яких практичний досвiд, набутий пiдкерiвництвом В. Ващенко-Захарченко, став надiйним фундаментом для подальшого професiйного зростання. Так, викладач педагогiки А. Степович згодом очолив Колегiю Павла Галагана, iсторики М. Любович, А. Ясинський та В. Пiскорський були обранi професорами вiдповiдно Варшавського i Юр’ївського унiверситетiв та Iсторико-фiлологiчного iнституту Безбородька тощо.

Високий фаховий рівень викладачiв дав змогу педагогiчному колективу в пошуках шляхів оптимiзацiї навчального процесу коригувати плани та програми. Зокрема, у гiмназiї було введено викладання англiйської мови, до курсу з природознавства додали вiдомостi з анатомiї та фiзiологiї людини, було збільшено кiлькiсть урокiв із математики, фiзики, географiї. Заклад вiдзначався посиленою педагогів увагою до наочностi. Унiкальнi кабінети фiзики природознавства, велика та добiрна бібліотека видiляли гiмназiю серед інших жіночих закладiв.

Дружина відомого iсторика В. Iконникова Ганна Леопольдiвна, котра багато рокiв викладала в гiмназi iсторiю, зазначала, що Вiра Миколаївна протягом усього часу завiдування «залишалася вiрною своїй педагогiчнiй iдеї, поклавши в її основу любов та довiру» [1, c. 98]. Причому розглядаючи цi гуманнi принципи як пiдґрунтя для здійснення педагогiчного процесу, кiнцевою його метою дiячка вважала реальну готовнiсть своїх вихованок до самостiйного життя. У зв’язку з цим, згадувала Г. Iконникова, В. Ващенко-Захарченко часто повторювала думку, що лише грошi, заробленi власною працею, можна вважати своїми. [1, c. 103].

У 90-х роках через хворобу Вiри Миколаївни та невизначене майбутнє становище гiмназiї число вихованок стало зменшуватися. 2 серпня 1895 р. В. Ващенко-Захарченко вiдiйшла у вiчнiсть. Зi смертю Вiри Миколаївни гiмназiї прийшлося пережити критичний момент. Ця сумна подiя могла стати фатальною для навчального закладу, адже згiдно iз законом пiсля смертi утримувача приватна гімназія пiдлягала закриттю. Проте талант Вiри Миколаївни проявився i в створеннi життєздатного колективу однодумцiв, що знайшов у собi сили для подальшого самостiйного функцiонування. Навчально-виховний персонал гiмназiї, серйозно зацiкавлений в її долi, пiдтримав навчальний заклад у вирiшальний момент та висунув iз свого середовища особу, яка стала начальницею гiмназiї. Це була Олександра Дучинська – випускниця Київських Вищих жiночих курсiв, активний член жiночого гуртка Олени Доброграєвої.

Отже, дворянка за походженням, аристократка за смаками та уподобаннями, демократка за переконаннями, Вiра Миколаївна Ващенко-Захарченко вiдiграла визначну роль в історії жіночої освiти як засновниця першої приватної гiмназiї із правами гiмназiї загального типу.